В Європі небагато історій кохання є настільки ж гострими та політично забарвленими, як історія Інес де Кастро та португальського короля Педру І. Позначена пристрастю, зрадою та помстою, вона поєднує легенду та реальність, створюючи захоплюючу історію середньовічної інтриги та міцного кохання.
У самому серці Португалії 14 століття, де союзи часто скріплювалися стратегічними шлюбами, роман між Педру, спадкоємцем престолу, та Інес, фрейліною галісійської знаті, розквітнув на тлі придворних пліток та династичних амбіцій. Те, що починалося як заборонений роман, завершиться драматичною серією подій, коли Інес буде жорстоко вбита за королівським наказом, а Педру, зійшовши на престол, здійснить жахливу розправу, яка закарбує історію їхнього кохання в анналах історії.
Інес де Кастро була донькою Педру Фернандеша де Кастро, володаря Лемосу і Саррії, та його знатної португальської коханки Альдонси Луренсу де Валадарес. Її родина походила як з галісійської, так і з португальської знаті, і вона також була тісно пов'язана з кастильською королівською родиною через незаконне походження.
У 1339 році, коли Інес було лише 14 років, вона прибула до Португалії як фрейліна Констанції Кастильської, яка нещодавно вийшла заміж за Педру, сина короля Португалії Афонсу IV і спадкоємця португальського престолу. Як тільки 19-річний Педру побачив золотоволосу Інес, він забув про свою новоспечену дружину і закохався в неї. У них зав'язався бурхливий підлітковий роман, що викликав несхвалення короля Афонсу. Інес була сестрою двох впливових галісійських аристократів, Альваро Переса де Кастро та Фернандо де Кастро, і через її сестру вони стали найближчими радниками Педру. Король Афонсу був занепокоєний зростаючим впливом братів на його сина.
Щоб покласти край зраді чоловіка, Констанція запропонувала Інес стати хрещеною матір'ю свого першого сина. Згідно з тогочасними приписами Католицької Церкви, стосунки між хресними батьками та батьками охрещеної дитини вважалися моральною спорідненістю, що робило їхнє кохання майже інцестом. Однак дитина померла за тиждень, а перелюбний роман між Педру та Інес лише посилився.
У 1344 році король Афонсу IV заслав Інес на кастильський кордон, але і це не завадило Педру відвідувати її. Невдовзі після народження третьої дитини Констанція померла. Після смерті законної дружини Педру почав відкрито жити з Інес, визнав усіх її дітей своїми і відмовився одружуватися з кимось іншим. Його батько, сподіваючись, що це захоплення колись закінчиться, відмовився йти війною на Кастилію і спробував влаштувати для Педру ще один династичний шлюб.
Двоє закоханих, тепер уже ближчих, ніж будь-коли, народили чотирьох дітей. У цей час Педру почав надавати братам Інес, вигнаним з кастильського двору, важливі посади в Португалії. Минали роки, і старіючий король Афонсу IV помалу втрачав контроль над своїм двором, ситуація погіршувалася. Єдиний законний син Педру, Фердинанд I Португальський, був хворобливою дитиною, тоді як позашлюбні діти Інес процвітали. Занепокоєний життям свого законного онука та зростаючим впливом Кастилії в Португалії, король дійшов висновку, що лише смерть Інес врятує країну від громадянської війни.
Одного разу, коли Педру був у від'їзді, король послав трьох довірених людей до монастиря Санта-Клара-а-Велья в Коїмбре, де перебувала Інес, і наказав вбити її, обезголовивши на очах у її маленьких дітей.
Коли Педру дізнався, що його батько організував убивство Інес, він розлютився і підняв повстання проти батька, а брати Інес боролися разом з ним. Король Афонсу переміг свого сина протягом року, але невдовзі помер. Педру успадкував трон у 1357 році. Він одразу ж почав шукати вбивць Інеси, які переховувалися в Кастилії, і зумів схопити двох з них. Легенда свідчить, що він публічно стратив їх, власноруч вирвавши їм серця.
Педру стверджував, що кілька років тому він таємно одружився з Інес, зробивши її законною королевою. Згідно з легендою, король наказав ексгумувати її тіло, одягнути, увінчати короною і покласти на трон для коронації. Він наказав придворним присягнути їй на вірність, чого вони не робили за її життя, поцілувавши поділ її сукні. Після церемонії її поховали в королівському монастирі в Алькобасі.
Сучасні дослідники стверджують, що історія про посмертну коронацію Інеси - це міф, який вперше з'явився у п'єсі іспанського драматурга Херонімо Бермудеса «Нісе Лауреада» 1577 року. Однак Педру таки наказав забрати тіло Інеси з місця її поховання в Коїмбре і перевезти до Алкобаси, де воно було перепоховане в королівському монастирі. Її могилу можна побачити досі, вона розташована навпроти могили Педру, щоб, згідно з легендою, коли Педру та Інес встануть з могил на Страшному Суді, вони могли подивитися один на одного. Обидві гробниці прикрашені сценами з їхнього життя та обіцянкою Педру, що вони будуть разом até ao fim do mundo (до кінця світу).
Історію Педру та Інес часто порівнюють з історією Ромео та Джульєтти. Сцена божевільного короля, який наполягає на тому, щоб гниюче тіло його коханої одягнули в коронаційні шати, посадили на трон, увінчали короною, а її руку цілували вельможі, виявилася непереборною для багатьох екранізаторів, утворивши гротескний сюжет для п'єс, поем, картин, опер і романів. Історія Педру та Інес продовжує надихати незліченну кількість переказів та художніх репрезентацій, завдяки чому їхня спадщина живе у віках, захоплюючи уяву всіх, хто її чує.
